Takes
Lyrics
[verse]
Бачив я її одного вечора, у білій хустці,
Що ховала обличчя й повільну ходу таємничу.
Ніхто не знав її імені, ніхто не знав її долі,
Лиш вітер беріг її кроки у пам'яті вічній.
[verse]
Питав я старих у селі про її життя,
І всі зітхали, дивлячись кудись у пустку.
Кажуть, то було кохання, що доля забрала,
І відтоді обличчя своє вона більше не показувала.
[chorus]
Жінка в білій хустці йде крізь туман,
Ховаючи таємницю під зорями тихими.
Ніхто не знає обличчя, що хустка приховує,
Та кожен знає любов, що досі відгукується.
[verse]
Одної ночі я наважився піти за нею слідом,
Прийшли ми до могили, вкритої вечірнім світлом.
Там я зрозумів її журбу, її жалобу і покару,
Кохання, яке життя обірвало раптово.
[chorus]
Жінка в білій хустці йде крізь туман,
Ховаючи таємницю під зорями тихими.
Ніхто не знає обличчя, що хустка приховує,
Та кожен знає любов, що досі відгукується.
[bridge]
Хай знають усі цю історію, хай не забудеться вона,
Жінка в хустці, що лишилась закоханою навіки.
Її вірність вітер несе, оспівуючи без кінця,
І її біла хустка й досі живе в пам'яті людській.
[chorus]
Жінка в білій хустці йде крізь туман,
Ховаючи таємницю під зорями тихими.
Ніхто не знає обличчя, що хустка приховує,
Та кожен знає любов, що досі відгукується.
Model notes (creation log)
## Metadata
**Caption:** ranchera corrido, mariachi brass, storytelling baritone, veiled romance, mid-tempo, male vocal
**BPM:** 97
**Duration:** 175.0s
**Key:** A minor
**Time Signature:** 4

## Lyrics
[verse]
Бачив я її одного вечора, у білій хустці,
Що ховала обличчя й повільну ходу таємничу.
Ніхто не знав її імені, ніхто не знав її долі,
Лиш вітер беріг її кроки у пам'яті вічній.

[verse]
Питав я старих у селі про її життя,
І всі зітхали, дивлячись кудись у пустку.
Кажуть, то було кохання, що доля забрала,
І відтоді обличчя своє вона більше не показувала.

[chorus]
Жінка в білій хустці йде крізь туман,
Ховаючи таємницю під зорями тихими.
Ніхто не знає обличчя, що хустка приховує,
Та кожен знає любов, що досі відгукується.

[verse]
Одної ночі я наважився піти за нею слідом,
Прийшли ми до могили, вкритої вечірнім світлом.
Там я зрозумів її журбу, її жалобу і покару,
Кохання, яке життя обірвало раптово.

[chorus]
Жінка в білій хустці йде крізь туман,
Ховаючи таємницю під зорями тихими.
Ніхто не знає обличчя, що хустка приховує,
Та кожен знає любов, що досі відгукується.

[bridge]
Хай знають усі цю історію, хай не забудеться вона,
Жінка в хустці, що лишилась закоханою навіки.
Її вірність вітер несе, оспівуючи без кінця,
І її біла хустка й досі живе в пам'яті людській.

[chorus]
Жінка в білій хустці йде крізь туман,
Ховаючи таємницю під зорями тихими.
Ніхто не знає обличчя, що хустка приховує,
Та кожен знає любов, що досі відгукується.